Час кохання

Джерело: Bulletin Slovo II/2022 | Куточок Саміри Сібай

Подобається нам чи ні, але ми живемо в переломний час. Супутникове мовлення, Інтернет і соціальні мережі об’єднали світ способом, про який люди ще на початку тисячоліття навіть не мріяли. І в Чехії останнім часом неофіційно відзначають свята, про які раніше знали лише любителі англосаксонської літератури. Частина чехів – з типовою для них недовірливістю до всіх іноземних новинок – ставиться до цих феноменів досить вороже: в рекламному ролику чеська армія стріляє в Санта-Клауса, а на Хелловін організовується (або організувався) парад протесту Антіхелловін (адже врешті-решт у нас є Душічки, тобто День усіх померлих!).

Проти святкування Дня Святого Валентина ніхто так різко не протестує, хоча частина населення демонстративно відмовляється від нього, вважаючи його нісенітницею, а частина до цього свята повністю байдужа. Я зрозуміла це, коли при плануванні нічних змін в лікарні ніхто з моїх колег-лікарів не зрозумів мого натяку, що 14 лютого, напевно, захочуть працювати лише самотні люди. Проте Валентинів день – комерційно вигідна подія, тому іноземець, який живе в Чехії, обов’язково з ним зіткнеться. Дорожчають червоні троянди, в ресторанах і готелях проводяться спеціальні заходи до Дня Валентина, а в кінотеатрах і на телебаченні показують романтичні фільми. Однак це не свято, яке б міцно вкоренилося в суспільстві, тому, якщо перед вами і вашим чеським партнером чи партнеркою перший День закоханих, мабуть, найкраще просто запитати, які очікування він чи вона має. І увага, покупку двометрового плюшевого ведмедика (нормальний арабський атрибут кохання) у Чехії не рекомендую відкладати на останній момент! У магазинах іграшок такі великі ведмеді зазвичай не продаються, тому їх необхідно замовити через спеціалізовані інтернет-скриньки, де ведмедя обіймає жінка в еротичній білизні з гаслом «Скажи це через ведмедя!».

Не скрізь у світі підходять до цього свята так тверезо. У деяких країнах будь-яке святкування заборонено і навіть карається, чи то з релігійних причин, чи як породження гнилої західної цивілізації (яка хоче знищити їхні традиційні цінності, як це трапляється). У Сирію (мою батьківщину) День святого Валентина вдерся разом із супутниковим мовленням, але не безпосередньо з гнилого Заходу, а від наших сусідів, більш «просунутих» ліванців. Можу сказати, що жодне інше свято настільки не змінило візуальне обличчя цілих міст. Навіть у найбільш комуністичний комунізм ви не бачили стільки червоного кольору на кожній вільній, комерційно придатній поверхні. Потік плюшевих ведмедиків, що тримають серця, серця як такі та серця в поєднанні з будь-яким червоним предметом здавався майже сюрреалістичним. Червоні квіти всіх видів, натуральні та фарбовані, йшли нарозхват. Моя подруга-карикатурист намалювала карикатуру, де зеленщик женеться за жінкою з пучком редиски і каже собі: «Вони червоні? Вони червоні!»

Під час початкового божевілля мої сестри подзвонили в День закоханих моєму татові на роботу і сказали, що він обов’язково повинен купити мамі подарунок. Зовсім розгублений і дезорієнтований батько кинувся до найближчого магазину з туманним уявленням, що треба купити щось червоне з любовним мотивом. Він з гордістю приніс додому яскраво-червону гіпсову настільну лампу з пластиковим серцем, яку можна було б спокійно використати в якомусь будинку розпусти (продавець описав це як «сексі-атмосфера»). Можу підтвердити, що мама була дуже здивована.

У наступні роки загальна атмосфера трохи заспокоїлася, але Валентинів день став невід’ємною частиною місцевих звичаїв, з ним може позмагатися лише День матері. Однак, враховуючи консервативне суспільство, під час нього закохані підлітки стикаються з багатьма труднощами. Таким чином, дарування подарунків часто нагадує складну шпигунську операцію, включаючи використання контактних осіб («Я залишу подарунок для тебе у моєї двоюрідної сестри, яка, мовляв, твоя подруга»), мертвих скриньок («Подарунок буде о сьомій вечора за заднім колесом білого фургона на розі вилиці») або навіть прямі польові операції, коли хлопець із подарунком у нейтральній на вигляд сумці йде безлюдною вулицею, а його кохана здалеку спостерігає за ним, потім він за припаркованим автомобілем непомітно кидає сумку і йде далі, а дівчина так само непомітно бере сумку. А чехи добровільно відмовляються від такого адреналіну! Клятому лібералізму вони принесли в жертву свої традиційні цінності, які живуть лише в таких народних піснях, як оця:

 

Коли я йшов до дівчини

батько слідував за мною

він ніс батіг

під сорочкою

 

Батько, облиште мене

я маю чесні наміри

я маю чесні наміри

щодо вашої доньки

 

Якщо говорити про традиції, то для непосвячених мушу зауважити, що час кохання для чехів – це не 14 лютого, а 1 травня. Так, поки більшість світу святкує День праці, а в соціалістичних країнах марширують робочі, селяни та ангажована інтелігенція, чехи цілуються під квітучою черешнею (по можливості на Петршині). Правда, черешні теж є символом комуністів, але тут немає ніякого зв’язку. Перше травня (перший май) як день кохання прославив чеський поет Карел Гінек Маха своєю поемою «Май», яку я щиро рекомендую кожному іноземцю, що може читати чеською. Починається багатообіцяюче:

 

Був пізній вечір – перший май

вечірній май – кохання час.

 

А в ній з’являються й інші характерні для часу кохання теми, як-от спокушені дівиці, розбійники, батьковбивство та вплутування в колесо. Одним словом, як казала моя бабуся, «романтика як нога».

Святкувати кохання в лютому або в травні, яка різниця – все одно це прекрасний звичай. То чому б не двічі на рік?